Перевірка US Army Survival Manual в умовах Карпат

В кінці літа пройшов ще один наш бушкрафтовський вихід. Цього разу він відбувся по наступних правилах: наша американсько-британська група відправляється в похід на три дні, без палаток, спальників, каріматів, різноманітних пончо і їжі. Грубо кажучи це моделювання ситуації коли в солдата втрачені майже всі речі з 2ї та 3ї ліній спорядження і при цьому потрібно виживати в лісі. Особисто я в цьому поході спробував поводитися так як це описано в US Army Survival Manual.

З собою я мав:

Одяг

• Термобілизна PCU level 1
• Фліска TRU-SPEC
• Костюм PCU level 5
• Стандартна армійська флісова шапочка
• Рукавиці Oakley Assault
• Черевики Belleville 790

Спорядження

• Томагавк SOG Fusion
• Ніж ESEE IZULA
• Аптечка з ліками і термоодіялом (Aluminized Casualty Blanket)
• Фляга з підфляжником, ложка
• Огниво
• Ліхтарик
• Моток паракорду
• Кусок поліетилену (як заміна парашутному полотну)
• Камуфльована сітка

Все це вмістилося в рюкзачок CamelBak M.U.L.E.

День 1

Зранку ми вигрузилися з поїзда Львів-Сколе і потопали в напрямку півдня. Відійшовши трішки за місто ми зробили привал і останній раз на найближчі дні скуштували добавки Е621, Е385 і тд, в вигляді куплених в Сколе чіпсів і пива.

По дорозі ми почали запасатися підніжним кормом, який нам траплявся на шляху. Коли ми прийшли до місця призначення, серед наших запасів вже були: приблизно пів літри ожини, десь з 15 сироїжок і одна жаба Ми прикинули, що запасів в нас для початку цілком достатньо і розпочали побудову шелтерів. За задумкою шелтери повинні були бути індивідуальні, хоч і розміщувалися ми всі на одній поляні.

Я вирішив побудувати щось середнє між Debris Hut і One-Man Shelter описаних в US Army Survival мануалі. Спочатку підготовив площадку і прикинув звідки дує вітер, в цю сторону і буде напрямлений схил шелтера. З товстіших гілок сконструював піддон, на який накидав лапник – гілки ялинки. Зі всіма завданнями по рубанню томагавк справився на відмінно. Зверху зробив каркас, під час його створення вирішив в задній частині його не опускати до самої землі, а трішки припідняти, так всередині утворилося значно більше місця. Зверху накинув кусок поліетилену, закидав гілками і закрив вхід сіткою від комарів. З внутрішньої сторони я розтягнув по всій площі Casualty Blanket. По ідеї, з точку зору фізики, таким чином воно мало би відбивати тепло від мого тіла назад, до центру шелтера.

В інших людей шелтери мали різноманітний вигляд, хоча самим популярним виявився тип Jungle bed. Це шелтер який будується при-піднятим над землею, така схема є дуже актуальною в джунглях, де по землі повзає багато не дуже приємних представників фауни. Проте мінусом такого рішення є те, що при вітрі з-під низу трішки задуває холодом.

Після побудови всі зібралися біля спільного вогнища, нашої так би мовити кухні. Тут треба зазначити що кухнею нам слугували залишки тіпі, який ми будували, під час подібного виходу, на початку весни. Тоді ми тестували можливість побудови спільного укриття такого типу. По правильному воно називається саме тіпі, а не вігвам, як ми звикли називати таке житло корінних американців. Як побудувати такий шелтер на декілька людей, за допомогою одного парашута, також описано в US Army Survival Manual. Тоді весною ми ночували в ньому при -5° і було цілком комфортно.

До наших припасів також добавилися горіхи з ліщини і декілька коренів лопуха. Якщо вірити літературі то їх описують як цілком їстівний замінник овочів. На перший погляд сирим, по запаху, вони дійсно нагадували щось середнє між морквою і картоплею. Було вирішено варити суп з грибів, коренів лопуха і жаб. Це фактично був перший і єдиний наш прийом їжі за день (якщо не рахувати чіпси і пиво зранку). Ягоди і горіхи ми залишили на сніданок.

Суп був готовий вже під вечір і хоча всі ми було вже достатньо голодні, смак в нього виявився дещо… специфічним. І винуватцем цього був таки корінь лопуха. Коли його починаєш жувати, то спершу дійсно нагадує моркву чи картоплю, але після цього з’являється такий присмак ніби все це полите милом. Одним словом скуштувавши декілька шматочків всі стали вибирати з супа тільки гриби і жаб’яче м'ясо. Цю гадость якщо і можна їсти, то хіба з набагато більшої голодухи, день так на 5ий-6ий. Запили ми все це чаєм з м’яти і компотом з частина ягід, вони хоч трішки перебили злощасний смак. Найбільш дивною є купа інфи в Інтернеті про те, що японці вирощують лопух як сільськогосподарську рослину, заради його коренів. Після того як я його скуштував, я ще краще зрозумів зміст демотеватора: JAPAN - Producing 78% of the worlds weirdest shit since 1953.

Начебто і не дуже голодні ми розійшлися на нічліг. Вже в цей час я зрозумів, що ніч обіцяє бути веселою, ще була навіть не північ, а було вже доволі холодно. Я вдів на себе весь одяг який мав з собою, включно з шемагом, але ситуацію це не дуже врятувало. З горем пополам я заснув.

Готуючись до виходу я думав, що снитися мені будуть сардельки і гамбургери, але в реальності мені снилося тільки те, що мені холодно Проснувся я біля 02:00 і зрозумів, що капець як холодно не тільки в сні, але і в реальності. З думкою «нах*й фізику» я зірвав Casualty Blanket з внутрішньої сторони шелтера і закутався в нього. Стало тепліше, але не на довго. Тут варто розказати про те як це діяло одіяло: коли ти хоч трішки рухаєшся і м’язи виділяють тепло, то стає дійсно значно тепліше, але як тільки перестаєш рухатись і засипаєш, стає знову холодно як практично без нього. Так з переривами я намагався спати до ранку.

День 2

Проснувся я десь в 05:00, відчуваючи себе кубиком льоду. На нашій кухні зібралося вже доволі багато народу, так що не одному мені цієї ночі не спалося. Для цікавості заміряли температуру, показало +6°. Вночі напевно було ще холодніше, тобто спали ми фактично в холодильнику На сніданок в нас були горішки, ожина і чай з трав. Поснідавши вирішили поділити групу на три пари: перша залишається в таборі і займається заготовкою дров, запасів води і тд. Дві інші відправляються в різні сторони від табору в пошуках їжі.

Ми зі Снайпер Паком відправилися в північно-західному напрямку, вздовж річки. Сама річечка буле дуже холодна і ніяка живність там не плавала. По дорозі, відносно швидко знайшли одну жабу, а ось далі почалася дивина. Так враження що земноводні в лісі просікли, що за ними полюють голодні ссавці і затаїлися. Багато раз ми чули як вони квакають десь в далині, але при підході до орієнтовного місця вони замовкали. На одній з гялявинок помітили змію, але походу плазуни в цьому лісі в змові з земноводними і змія побачивши нас з неймовірною швидкістю втекла в хащі і сховалася десь там в корінні. В пошуках м’яса ми паралельно збирали ожину. Коли вирішили повертатися назад в нас її було вже доволі багато, літра півтори. Ну що ж, немаленька кількість ягід і одна жаба це не так вже і погано.

Дорога назад виявилася не дуже простою, на одній з приток ми звернули не по тому струмочку і трішки заблукали. Йти довелося вверх-вниз по доволі крутим схилам і повернення затягнулося. Прийшли в табір ми аж по-обідді. Друга група повернулася набагато швидше від нас, вона складалася з наших «спеціалістів по грибах» - Гданса і Дюка. Вони назбирали доволі багато їстівних грибів (в основному сироїжки) і також зловили одну жабу.

На обід вирішили зготувати тушковані гриби, жаб залишили на вечерю, ягоди на сніданок. Процес готування був доволі довгим, але ми нікуди не спішили. Гриби вийшли доволі смачними, особливо коли згадувати «суп» попереднього дня. Того що ми зготувало вистарчило на всіх, особисто я після обіду був цілком ситий.

Наближався вечір і всі згадавши про температуру минулої ночі прийнялися патчити свої шелтери. Особисто для мого патч складався з двох частин: Перша - збільшити кількість лапника в «матраці», щоб збільшити прошарок повітря між мною і землею. Друга – розвести таки вогонь біля шелтера, який зміг би горіти без підкидання дров, хоча би більшу частину ночі. З першою частиною проблем не виникло, а ось з вогнем треба було все гарно продумати.

Під час приготувань виявилася ще одна дивна річ – якась незрозуміла слабкість майже у всіх. Дерева рубати стало значно важче ніж минулого дня. Сумніваюся що брак їжі міг так швидко датися в знаки, та і слабкість ця супроводжувалася легенькою тошнотою. Стало трішки страшно за гриби які ми їли, але нашим грибознавцям ми довіряли. З часом дивний стан пройшов, але при згадці про гриби все рівно робилося хреновато. Підозрюю, що навіть їстівні гриби споживати в таких кількостях не дуже корисно. Тому це пам’ятка на майбутнє, що на самих грибах сильно не проживеш.

Для завдання обігріву найбільше підходив вогонь типу Нодья. Для нього я заготовив три колоди товщиною в 20см і довжиною в 50-60см. Для початку розпалив багато менших гілок для утворення жару і підсушки великих колод. Коли гілки перегоріли, то вугілля що утворилося я розмістив між трьох колод, складених пірамідою. В теорії такий вогонь має горіти, в режимі саморегуляції, майже всю ніч.

Пізно ввечері, коли всі вже зробили все, що запланували з своїми шелтерами, ми знову зібралися біля спільного багаття і потравили байки. Паралельно поставили варитися бульйон з двох жабок. В певний момент задумалися, що кому зараз хотілось би скуштувати найбільше. Перед походом думав що під кінець другого дня буду марити свинним стейком, а виявилося що в цей момент мені чому найбільше в світі хотілося просто пачку майонезу. Видно організм гостро відчував брак якихось харчових добавок чи консервантів, до яких звик

Близько півночі я пішов спати, як не дивно, але було набагато тепліше ніж попередньої ночі. Десь 03:30 мене розбудив дощ який барабанив зверху, проте вогонь ще продовжував горіти. Холод сильно не відчувався і я знову заснув.

День 3

Проснувся близько 07:00 повний сил. Вогонь вже не горів, колоди згоріли майже повністю. По моїм розрахункам протримався він ще десь до 04:00 і це під дощем. В сумі виходить біля 5 годин автономного горіння, що досить непогано як на перший раз.

Всі знову потрішки почали збиратися біля спільного багаття. На сніданок приготували варення з ягід. Вийшло воно кислим, так як варили ж ми його без цукру, але тим не менш доволі смачним. Паралельно підкріпились ще залишками вчорашнього жабячого бульйону. На смак він до речі майже ідентичний курячому, єдине що, це хіба чуть-чуть віддає рибою.

По дорозі назад нас застав ще один дощ. Повернувшись в Сколе, першим ділом, ми забігли в найближчу кафешку. І повинен сказати, що це були самі смачніші вареники в мому житті