Орест

Битва на плацдармі "Омаха" - є однією з найкривавіших частин висадки союзницьких військ у Нормандії.

Ділянка висадки "Омаха" довжиною 6500 метрів простягнувся від Кольвіль-сюр-Мер на сході до Вервіль-сюр-Мер на заході. Берег тут представляє собою спочатку смугу гальки, а потім болотистe ділянку шириною 200 метрів. На відміну від плоского берега на ділянці висадки "Utah" він прикритий з півдня пагорбами 45-метрової висоти. Піхота могла піднятися на них без особливих проблем, але для танків та автомобілів завдання було нездійсненним. Єдиним шляхом для транспортних засобів були чотири вузькі долини. Перша з цих долин вела в глиб континенту до Кольвілю, друга і третя - до селища Сен-Лоран, четверта - до Вервілю. На східному і західному краях ділянки висадки "Омаха" піднімалися круті обриви, що розтягнулися на кілька кілометрів. Пляж між обривами був єдиним зручним для висадки місцем.

На східному і західному флангах пляжу "Омаха" німці звели потужні бетонні каземати. З боку моря товщина їх бетонних стін була більше 6 метрів. Встановлені в цих казематах гармати не могли вести вогонь у бік моря, але зате були повністю захищені від обстрілу корабельної артилерії і розміщені таким чином, що могли обстрілювати пляж. Усього німці мали 60 гармат різного типу, велику кількість мінометів і кулеметів.

За планом союзників, 29-а піхотна дивізія, до якої були додані дев'ять рот американських рейнджерів, була спрямована на штурм західної половину пляжу. Загартована в боях 1-а піхотна дивізія штурмувала східну частину пляжу. Початкові хвилі повинні були перемолоти сили берегової оборони німців і дозволити висадитися наступним штурмовим хвилям.

Вся ділянка висадки "Омаха" ділилася на 8 секторів. Вони називалися так (якщо дивитися зі сходу на захід):
1) "Fox Red";
2) "Fox Green";
3) "Easy Red";
4) "Easy Green";
5) "Dog Red";
6) "Dog White";
7) "Dog Green";
8) "Charlie".

План союзників передбачав, що з 5:50 і до 6:27 буде вестися артилерійський обстріл німецьких позицій з боку моря. З 6:00 до 6:25 була передбачена бомбардування з'єднанням з 440 літаків. У 6:29 на берег повинні були піднятися 64 танка-амфібії типу "DD" зі складу 743-ого танкового батальйону. Через хвилину планувалося переправити на берег 35 звичайних польових танків і 16 бульдозерів, призначених для усунення перешкод. Одночасно мали висадитися і 8 рот піхоти: кожна в своєму секторі. Всього на цій фазі операції планувалося задіяти 1450 піхотинців. У 6:32 спеціальний саперний підрозділ повинен був приступити до прокладання проходів у мінних полях. На виконання цього завдання їм відводилося 30 хвилин. О 7:00 мали висадитися наступні частини піхоти, а в 8 годин - артилерія. Всі дій вимагали абсолютної точності, як за місцем висадки окремих частин, так і за часом. Роль бомбардувальників повинні були виконувати важкі літаки "Liberator" - літаки цього типу могли наводитися на ціль пілотом вручну або за показниками бортових приладів.

Як і було заплановано, о 6:00 над ділянкою висадки "Омаха" з'явилися перші армади літаків "Liberator". Пілоти не зважилися опуститися нижче рівня хмар, тобто до висоти 300 метрів. В результаті вони скинули бомби не прицільно. Впали вони далеко за смугою прибережних укріплень - деякі навіть на відстані 5 кілометрів від берега. Сили противника не отримали жодних пошкоджень. Більш того, жодна з бомб не впала на сам пляж, план передбачав, що на ньому з'являться численні воронки, в яких зможуть сховатися десантники. Море в день висадки сильно штормило, що не дозволяло вести прицільний вогонь з десантних суден. Додатково до всіх нещасть на район запланованої висадки опустився туман, який істотно обмежив видимість. У корабельних артилеристів виникло багато проблем з виявленням зазначених цілей.

Додатковою незручністю, став сильний північно-західній вітер, що підняв високі хвилі. Ні десантні баржі, ні танки-амфібії не були пристосовані для дій в подібних умовах.

Десантні судна з танками вийшли з Портленда 5-го червня в ранкові години. Попереду у них було 20 годин шляху, причому виключно в складних умовах.

На світанку 6 червня баржі з танками минули спочатку транспортні судна з десантом, а потім і лінію військових кораблів, що готувалися до відкриття вогню. Потім вони розділилися на дві групи по 8 барж в кожній. Баржі під командуванням лейтенанта Рокуелла взяли курс на захід, а решта - на схід. Підлеглі йому судна йшли один за іншим вздовж лінії узбережжя, а о 5:30 здійснили різкий поворот на 90 градусів і попрямували прямо до берега. Командир другої групи прийняв рішення приступити до спуску танків ще на глибокій воді - 800 метрів від берега. Перші спущені на воду танки-амфібії затонули відразу ж, через високі хвилі. Протягом якихось неповних 3 хвилин затонуло 27 з 32 танків "DD". Лише два танки досягли берега.

Море було бурхливим, тому багато солдатів, що перевозилися на десантних судах, страждали від морської хвороби. Вода потрапляла всередину десантних барж, і її доводилося постійно вичерпувати. Солдати використовували для цього свої шоломи, оскільки ніяких насосів в їх розпорядження не було. Ще до початку висадки велика частина десантних барж потрапила під обстріл німецької артилерії.

Частина десантних суден зуміла дістатися до мілководдя, де глибина не перевищувала півтора метрів, і опустити платформи.

"Я був першим хто висадилися. Сьомий за рахунком солдат як і я вискочив на берег не ушкодженим. А ось всі між нами були підстрілені: двоє вбито, троє поранені. От наскільки везучим потрібно було бути." Капітан Річард Мілл, 2-й батальйон рейнджерів.

Пробираючись по мілководдю до берега, десантники вже через 50 метрів зіткнулося з першими перешкодами. За інструкцією слід було йти гуськом один за одним, щоб не напоротися на підводні міни поля. Але це полегшувало завдання німецьким кулеметникам. До берега дісталися лише частина десантників, які відразу ж потрапили під масований вогонь. Вони відчайдушно шукали хоч якесь укриття, намагалися сховатися за протитанковими їжаками, які забезпечували чисто ілюзорний захист.

Найважчі втрат зазнали частини які висадилися на крайніх кінцях Омахи-бич. На сході в секторі Fox Green і прилеглої до нього частини сектора Easy Red розсіяні підрозділи трьох рот втратили половину людей перш ніж дісталися до гальки де опинилися у відносній безпеці. Багатьом з них довелося повзти 270 метрів по пляжу попереду наступаючого припливу. Через 15 хвилин після висадки в сектор Dog Green на західному кінці пляжу, рота А виявилася розірваною на частини, командири вибули з ладу, втрати досягли 120 осіб. Тим, хто вижив довелося ховатися у воді або за перешкодами. Рейнджерам на правому фланзі пощастило більше, вони знайшли укриття за скелями але також втратили половину людей.

Ротам А, В і С 2-го батальйону рейнджерів було наказано висадитися на західному фланзі ділянки "Омаха". При підході до берега одна десантно-штурмова баржа наскочила на міну. Вибухом зірвало вхідний люк баржі, вбило матроса, який керував відкриттям і закриттям люка, і контузило командира взводу рейнджерів. 34 солдата зуміли вискочити з потонулої баржі і стали вбрід добиратися до берега. Командир взводу лейтенант з іншої баржі стрибнув у воду і попрямував до берега. Потім він обернувся і скомандував "За мною!" - Але за мить упав замертво, убитий кулею на очах у своїх солдатів.

Безліч людей потонуло, незважаючи на наявність рятувальних жилетів. Справа в тому, що кожен рейнджер, як і сапер, який брав участь у першій хвилі висадки, ніс на собі важкий вантаж, чия вага доходив до 30 кілограмів: протигаз, ручні гранати, толові шашки, саперні підривні заряди, два патронташа з патронами, сухий пайок і фляга з водою.

Таким чином, з 130 чоловік 2-го батальйону, що пересіли перед світанком 6 червня в десантні баржі, тільки 35 солдатам з роти А і 27 з роти В вдалося дістатися до довгої берегової дамби, яка частково прикривала зріз води від вогню кулеметів. Відразу ж після цього залишки обох рот почали штурм висот. Штаб-сержант Вільям Кортні і рядовий першого класу Вільям Бреер з 1-го взводу роти А виявилися першими американськими солдатами, які близько 8.30 видерлися на гребінь берегового скелі. Однак рейнджерів було занадто мало для придушення вогневих точок німців, тому на їх сигнал невеликими групами стали підходити підрозділи 29-ї дивізії.

На схилі пагорба американські солдати знайшли вузьку стежку, що веде до вершини. На цьому шляху не відбулося ніяких зіткнень, швидше за все через те, що противник сховався в бункерах під час бомбардування. До 9:00 на вершину піднялися понад 600 солдатів з 5-ого батальйону рейнджерів полковника Макса Шнейдера.

Командувач 1-й американською армією, генерал Омар Бредлі перебував на борту "Augusta", звідки з відстані в кілька миль спостерігав за подіями на ділянці висадки "Омаха". О 9:00 Бредлі відправив одного зі своїх офіцерів для того, щоб той з борту катера - з близької відстані - власні очі побачив, як складається ситуація. Офіцер доповів генералу, що "пляж перетворився на справжню велику м'ясорубку". Бредлі віддав наказ корабельної артилерії відновити обстріл німецьких укріплень на вершинах пагорбів. Моряки, прекрасно розуміли, що від точності їх стрільби залежить життя піхотинців. Вони постаралися підвести кораблі на максимально близьку відстань. На цей раз вогонь корабельної артилерії був дійсно ефективний. Були зруйновані багато бункерів, блокгаузи та шляхи зв'язку.

Артилерійський обстріл з моря ще тривав, коли рота "C" з 29-ї дивізії зуміла прорватися до прибережної дороги, що веде в Вервіль. В 11:00 рота "B" з цього ж з'єднання і частина 5-ого батальйону рейнджерів зайняли Вервіль, але незабаром були зупинені ворогом на захід від цього населеного пункту в одній з чотирьох порізаних струмками долин.

Американська піхота з величезними зусиллями просувалася в напрямку містечка Сен-Лоран. На підходах до нього противник зміцнив насипами високі зарослі чагарнику. У заростях засіли снайпери. До 12:00 американці досягли лише північних околиць Сен-Лорана, але так і не змогли прорватися до міста.

Рота "E" з 29-ї дивізії зуміла відкинути противника до Кольвілю - містечку, що лежить у східній частині ділянки висадки "Омаха". Була очищена також долина Ле-Руці - перший вихід з пляжу вже не тільки для піхоти, а й для танків.

Всього 6 червня на ділянці «Омаха» американці втратили убитими понад 2 тисячі осіб, війська першого ешелону, які висаджуються на західному фланзі союзних плацдармів, були майже повністю винищені. Багато учасників висадки, спостерігаючи страшну картину десятків підбитих і палаючих танків, тягачів, десантних барж, між якими валялися сотні трупів, перебували в повній впевненості, що вторгнення провалилося. Насправді ж успіх поступово проявлявся і незабаром на захоплені плацдарми потоком ринули підкріплення.