Орест

Сомалі - держава, розташована на східному узбережжі африканського континенту. Сомалі займає стратегічно важливе геополітичне становище на Африканському Розі. Межує з Джібуті і Кенією на північно-заході і Ефіопією на заході. На півночі омивається Аденською затокою і на сході Індійським океаном. Столиця країни - Могадішо.

У VII столітті перські й арабські купці заснували на східному узбережжі Сомалі торгові морські порти. Вони ж принесли в цю країну іслам, який згодом став державною релігією.

У 1960 році Сомалі отримало державну незалежність від Італії та Великобританії. Національний уряд очолив Абдірашід Алі Шермарк. У 1967 році він став президентом Сомалі. 15 жовтня 1969 в Сомалі стався військовий переворот. Президент Абдірашід Алі Шермарк був убитий, а всі законодавчі і виконавчі органи розпущені. Армія захопила всю повноту влади в країні. Генерал Мохаммед Сіад Барре як президент перейменованої Демократичної республіки Сомалі встановив тісні зв'язки з СРСР.

У 1977 році Сомалі відкрито підтримало бунтівників у самій східній провінції Ефіопії, що вилилося в широкомасштабну війну між цими державами. Коли сомалійські війська здобували перемогу і були вже в декількох кілометрах від Аддіс-Абеби, генеральний секретар ЦК КПРС Л. Брежнєв дозволив кубинському військовому контингенту виступити на стороні Ефіопії. Сомалі зазнало великої поразки в восьмимісячної війні 1977 року, втратло 32 тисячі військовослужбовців, більшу частину бронетехніки та бойових літаків. Тоді ж були розірвані дипломатичні відносини між СРСР і Сомалі.

У 1982 році на півночі країни почалася партизанська війна, яка згодом перекинулася і на інші райони Сомалі. Офіційний Могадішо вже не контролював велику частину території країни, в якій господарювали польові командири, які не визнавали владу генерала Сіада Барре.

У січні 1991 року генерал Сіад Барре втік з країни, залишивши Сомалі в руках безлічі протиборчих військових угруповань. Країна занурилася в хаос громадянської війни.

Генерала Барре погубила не стільки програна війна з Ефіопією, скільки міжплемінні розбіжності, що панували в країні. До 1990 року Барре вже не контролював більшу частину Сомалі, в той час як кілька великих збройних загонів рушили на столицю країни, Могадішо. Мохаммед Сіад Барре був змушений на танку втекти зі своєї резиденції "Вілла Сомалія". Захопивши Могадішо, опозиційні неформальні збройні формування не змогли домовитися про створення уряду національної єдності і продовжили воювати, тепер уже між собою.

Більшу частину Могадішо, а отже, і країни, контролював найбільш сильний з польових командирів, колишній випускник радянського військового училища, Мохаммед Фарах Айдід (Mohammed Farah Aidid). У країні процвітав відвертий бандитизм. У листопаді 1991 року в столиці Сомалі з новою силою спалахнули бої між ворогуючими озброєними угрупованнями. Генерал Мохаммед Фарах Айдід спробував змістити президента Алі Махді. До грудня 1991 року в ході запеклих боїв загинули близько 4 тисяч чоловік, головним чином мирних жителів. Принаймні, більше 20 тисяч осіб отримали поранення. Столиця країни перетворилася на руїни.

Інфраструктура Сомалі була повністю знищена. Держава фактично перестало існувати. До всіх бід країну охопила посуха. У Сомалі лютували голод і жорстокі епідемії. До осені 1992 року більше половини населення Сомалі, майже 5 мільйонів людей, страждали від голоду та епідемій, більше 300 тисяч людей померли. Більшу частину загиблих склали діти. Близько 2 мільйонів біженців були змушені покинути свої будинки, рятуючись від голоду, хвороб і громадянської війни.

Незважаючи на масовану поставку продовольства і медикаментів, організовану світовим співтовариством, положення сомалійських біженців не покращився. Гуманітарна допомога ООН часто не досягала адресата, опиняючись в руках збройних угруповань. Нечисленний миротворчий військовий контингент ООН не міг забезпечити охорону транспортних продовольчих караванів і пунктів розподілу гуманітарної допомоги. Мухаммед Сахнун, повноважний представник ООН в Сомалі, виступив з жорсткою критикою на адресу функціонерів ООН і зажадав вжити термінових заходів, щоб запобігти загибелі сотень сомалійців.

3 грудня 1992 Рада Безпеки ООН одноголосно прийняла резолюцію за номером 794 (1992), у якій йшла мова про створення безпечних умов для надання гуманітарної допомоги Сомалі. Рада Безпеки привітла ініціативу США про відправку військовослужбовців в Сомалі і відповідно до глави VII Статуту ООН уповноважив їх "використовувати всі необхідні засоби" для досягнення поставлених миротворчих цілей. Іншим державам було також запропоновано поповнити склад миротворчого контингенту ООН і внести фінансові внески для проведення миротворчих операцій на території Сомалі.

4 грудня 1992 президент США Джордж Буш (старший) оголосив про початок операції "Відродження надії" в рамках резолюції Ради Безпеки ООН за номером 794 (1992). Єдине командування миротворчими силами ООН, було покладено на Сполучені Штати.

Крім військовослужбовців США, об'єднаний миротворчий військовий контингент включав в себе військові підрозділи ще 20 країн, що входять в ООН, в цілому 17 тисяч чоловік. 8 грудня 1992 генеральний секретар ООН в телефонній розмові з президентом США Джорджем Бушем так визначив концепцію розподілу обов'язків між ООН і США: "... Сполучені Штати Америки зобов'язалися виконувати роль лідера в створенні безпечного середовища, яка є необхідною умовою виконання Організацією Об'єднаних Націй завдань щодо забезпечення гуманітарної надзвичайної допомогою і сприяння національному примиренню та економічному відновленню, які спочатку включалися в різні резолюції Ради Безпеки по Сомалі ..."

9 грудня 1992 на східному узбережжі Сомалі, недалеко від Могадішо, почала висадку Об'єднана оперативна угруповання (UNITAF) загальною чисельністю 17 тисяч осіб. Миротворчі сили мали в прямому сенсі слова інтернаціональний характер. Своїх військовослужбовців надали: Австралія, Бельгія, Ботсвана, Федеративна Республіка Німеччини, Греція, Єгипет, Зімбабве, Індія, Італія, Канада, Кувейт, Марокко, Нігерія, Нова Зеландія, Норвегія, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Саудівська Аравія, Туніс, Туреччина, Франція і Швеція. Висадка пройшла без видимих ускладнень. Проте сили UNITAF зайняли незначну частину вузької прибережної смуги. Щоб заглибитися на територію Сомалі, необхідно було провести ряд спеціальних операцій, захопити стратегічні об'єкти, утримувані протиборчими сомалійськими угрупованнями. Ця непроста задача була покладена на сили спеціального призначення армії США.

Вночі 13 грудня 1992 війська США захопили стратегічно важливий аеродром в Беледуейне, а до 16 грудня 1992 оволоділи містом Байдабо, розташованим в південно-західній частині Сомалі. Це дозволило розпочати великомасштабну перекидання військового контингенту армії США. До січня 1993 року число військовослужбовців армії США досягло 28 тисяч чоловік. Центральне командування військового контингенту армії США розробило план чотирьохетапного встановлення контролю над основними районами Сомалі. Він містив у собі захоплення портових споруд, аеропортів, центральних автомобільних магістралей, а також пунктів розподілу гуманітарної допомоги.

Незважаючи на заявлений нейтралітет, військовий контингент UNITAF, бажаючи забезпечити безпечний проїзд транспорту з гуманітарною допомогою і створити всі необхідні умови для нормального функціонування пунктів розподілу продовольства, все більше і більше вплутувався у міжкланові конфлікти. Разом з тим, незважаючи на величезні труднощі, основна мета була досягнута. Вже навесні 1993 року вдалося схилити збройні угруповання до припинення міжусобиці. Лідери п'ятнадцяти найбільших військових угруповань поставили свої підписи під угодою про роззброєння. Гарантом угоди повинен був виступити військовий миротворчий контингент ООН. У травні того ж року США скоротили чисельність свого військового контингенту до декількох тисяч чоловік, передавши командування багатонаціональними силами ООН.

Весь цей час Усама Бен Ладен зі своєї ставки в передмісті Хартума пильно відслідковував розвиток подій в Сомалі. Він вважав, що введення миротворчого контингенту ООН на територію цієї країни став "... ще одним підтвердженням імперіалістичної суті Америки та її неприкритою експансії проти мусульман ...", а ООН перетворилася на слухняну іграшку в руках Сполучених Штатів. Спочатку Єгипет, потім Саудівська Аравія і Кувейт, на цей раз - Сомалі. Вибух "пекельної машини" у готелів Адена в грудні 1992 року повинен був послужити попередженням американцям, проте вони "... проігнорували ісламську армію і вторглися в Сомалі ..."

Ще в 1991 році між Усамою Бен Ладеном і польовим командиром Мохаммедом Фарах Айдід через суданських і єгипетських ісламістів встановилися тісні контакти. Мохаммед Фарах Айдід, розраховуючи отримати фінансову підтримку, відійшов від прорадянських переконань і повернувся в лоно ісламського фундаменталізму. За особистим розпорядженням Усами Бен Ладена керівник Військового комітету "Аль-Каїди" Мохаммед Атеф влаштував у столиці Кенії Найробі оперативний штаб. Влітку 1993 року Бен Ладен організував перекидання сотень "афганських арабів" на територію Сомалі. Головним чином це були вихідці з Пакистану, Афганістану та Ємену. Одна частина бойовиків під прикриттям ночі на невеликих рибальських судах висадилася у віддалених районах сомалійського узбережжя і дрібними групами просочилася в Могадішо. Інша частина на легких літаках перетнула сомалійську кордон з боку Кенії та Ефіопії. "Афганські араби", інкогніто прибували в Сомалі, вливалися в ряди бойовиків Айдида. "Люди Бен Ладена" заздалегідь обумовили з Айдід, що бойовики "Аль-Каїди" не стануть брати участь в суданській усобиці. У них була інша, більш важлива мета - американські солдати. Потрібно було тільки зачекати на зручний момент для нанесення удару.

Бен Ладен протягом 1993 року кілька разів відвідав Сомалі, маючи при собі фальшиві документи. Однак сам він не керував військовими акціями, це було доручено його найближчого заступнику Айманом аль-Завахірі і ветерану Афганістану Алі аль-Рашиді. Саме Алі аль-Рашиді, права рука Аймана аль-Завахірі, безпосередньо керував нападом на американських військовослужбовців в ніч з 3 на 4 жовтня 1993-го.

У червні 1993 року в Могадішо з новою силою спалахнули вуличні бої. Однак якщо раніше збройні зіткнення носили характер міжкланових розбирань, то на цей раз удар був нанесений по пакистанських військовослужбовцях зі складу миротворчих сил ООН. В результаті нападу бойовиків Айдіда загинули 25 пакистанців. До середини літа в аналогічних зіткненнях з "армією Айдіда" загинули ще 30 військовослужбовців миротворчого контингенту ООН і декілька сотень мирних городян. Стало зрозуміло, що, поки Мохаммед Фарах Айдід перебуває на волі, нормалізувати ситуацію в Сомалі неможливо. редставники ООН зажадали негайного арешту або знищення Айдіда. Проведення цієї операції була доручено підрозділам спеціального призначення Армії США, що включав до свого складу рейнджерів і бійців антитерористичної групи "Дельта".

План операції, розроблений в Центральному розвідувальному управлінні США, полягав у нанесенні несподіваного удару і захопленні Мохаммеда Фараха Айдіда, а також його найближчого оточення. Тим самим американці розраховували обезголовити і повністю деморалізувати найпотужнішу військове угрупування в Сомалі, так звану міліцію Айдіда. Але ЦРУ навіть не здогадувалися про те, що в Могадішо їм протистоять не напівголодні головорізи Айдіда, а чудово навчені і добре озброєні професіонали з числа "афганських арабів" Усами Бен Ладена. Подальше розслідування причин трагедії виявило, що кілька людей в апараті Генерального секретаря ООН знали про знаходження в Могадішо великого числа бойовиків "Аль-Каїди", однак навмисно приховали цю інформацію від американського уряду. Немає сумніву в тому, що американське командування зовсім інакше оцінило б загрозу, від обстріляних ветеранів, які набули досвіду ведення бойових дій на полях битв Афганістану з однією з найсильніших армій світу. На відміну від американців, які поняття не мали про місце знаходження Айдіда і його оточення, "афганські араби" практично повністю контролювали ситуацію в Сомалі і були присвячені в усі плани військового контингенту Сполучених Штатів.

Мохаммед Атеф розробив зустрічний план бою, який полягав у тому, щоб на першому ж етапі американської спецоперації затягнути військовослужбовців США в пастку - глибше в міські райони Могадішо. Розгром сил спеціального призначення армії США у великій мірі був вирішений наперед.

2 жовтня 1993 інформатор американських спецслужб в Сомалі повідомив командуванню об'єднаної військової угруповання про те, що в будинку навпроти центрального ринку Могадішо, в готелі "Олімпік", ховаються люди з найближчого оточення Айдида - міністр закордонних справ Омар Салад і головний політичний радник Абді Хасан Аваль. З дуже високою ймовірністю і сам Мохаммед Фарах Айдід в даний час міг перебувати в твердині. Перевірити отриману інформацію в силу ряду об'єктивних причин було вкрай складно, а іншого такого випадку полонити Айдіда і його вищих офіцерів могло більше не бути. Було прийнято рішення негайно приступити до військової спецоперації, що проходить в секретних документах під кодовою назвою "Ірен".

Ніхто з американського командування навіть не підозрював про те, що суданський інформатор вже давно був перевербований агентами "Аль-Каїди". Таким чином, не американці, а Айман аль-Завахірі дав сигнал до початку операції "Ірен". Цілком імовірно, що й сам Айдід не знав про те, що люди Бен Ладена перетворили його в живу приманку для американських солдатів. У будь-якому випадку Айман аль-Завахірі думав, що, як тільки американські військовослужбовці потраплять у пастку, суданці приєднаються до бойовиків "Аль-Каїди" і кинуться на ворога з усією жорстокістю.

3 жовтня 1993 інформатор додатково підтвердив, що о 14.50 в будівлі готелю "Олімпік" навпроти центрального ринку, в самому густонаселеному районі, в центрі Могадішо, зібралися лідери бунтівного клану Хабре Гідра, до якого належав і сам Мохаммед Фарах Айдід.

О 15.30 командування інтегрованого військовоог угруповання передало секретний код "Ірен". Почувши в ефірі кодове слово, офіцери закричали "Ірен" бійцям, які чекали в кабінах літаків та всередині броньовиків, що означало наказ до початку спецоперації.

Згідно військовому плану, рейнджери і бійці антитерористичної групи "Дельта" повинні були несподівано висадитися з вертольотів на дах будівлі і захопити всіх, хто знаходився всередині готелю "Олімпік". Через кілька хвилин до місця висадки десанту повинен був дістатися військовий конвой, щоб забрати полонених і відступити за межі Могадішо. На всю спецоперацію, включаючи прибуття до місця висадки, захоплення об'єкта, об'єднання з військовим конвоєм ООН і відхід на вихідні позиції, відводилося рівно 90 хвилин.

Полудень, 3 жовтня 1993 року, Могадішо.
В 15.32 сили спеціального призначення армії США, що включають в свій склад 19 вертольотів, на яких розмістилися американські рейнджери та бійці антитерористичної групи "Дельта", а також 12 бойових наземних транспортних засобів сил ООН почали рух у напрямку до центрального ринку Могадішо. У загальній складності в центр Могадішо було стягнуто 120 військовослужбовців армії США.

В 15.42, через десять хвилин після початку спецоперації, вертольоти сил спеціального призначення армії США вийшли на об'єкт і приступили до штурму. 1-й загін "Дельти" висадився на вказану будівлю і блискавичним ударом захопив усіх, хто знаходився всередині готелю, включаючи Омара Саладо і Мохаммеда Хассана Аувале. Паралельно чотири групи рейджерів почали спускатися по фалам по периметру захопленого об'єкту, щоб забезпечити прикриття групи "Дельта", що знаходиться всередині будівлі. Під час висадки один з рейджерів, Тодд Блекборн (Todd Blackburn), зірвався з фала і впав з висоти 25 м. Медик, який висадився разом з групою захоплення, оцінив стан пораненого як вкрай важкий і зажадав його термінової евакуації, оскільки у Тодда Блекборна, крім численних переломів відкрилася сильна внутрішня кровотеча, що ставить під загрозу його життя.

В 15.47, приблизно через п'ять хвилин після висадки сил спеціального призначення, до місця штурму стихійно почала стягуватися натовп сомалійців. Ситуація в будь-який момент могла вийти з-під контролю. Наземний конвой, який повинен був прибути до місця висадки десанту відразу після штурму, застряг на вузьких вуличках Могадішо. Сомалійці і місцева міліція, яка перебуває під повним контролем Айдіда, звела на вулицях міста безліч барикад з палаючих автомобільних покришок і каменів, повністю заблокувавши підхід до рейнджерів і групи "Дельта", що зайняли кругову оборону в захопленому будинку. Ситуація ще більш ускладнилася, коли в 15.58 п'ятитонна вантажівка несподівано була підбита ракетою, випущеною з РПГ. Кілька американських солдатів, що знаходилися в машині, отримали важкі поранення.

В цей час до захопленого будівлі почали стягуватися озброєні люди. Бажаючи підійти ближче до американських військовослужбовцям, які захопили будинок, вони використовували як живий щит сомалійську натовп. Але цей факт не збентежив американських солдатів, вони, бажаючи довести серйозність своїх намірів, відкрили щільний вогонь на ураження, і натовп швидко розбігся. Ніхто ще в цей момент не міг оцінити всю трагічність ситуації, в якій опинилися американські солдати. Все, що відбувається в центрі Могадішо, на перший погляд, виглядало не більше ніж стихійні вуличні заворушення.

Незважаючи ні на що, три автомобілі з групи конвою здійснили відчайдушну спробу будь-яку ціну пробитися до рейнджерів в облозі, щоб забрати рядового Блекборна і полонених. До 16.15 їм нарешті вдалося пробитися до місця висадки десанту, проте безперервний шквальний вогонь не дозволив їм забрати пораненого рейнджера і захоплених лідерів клану Хабре Гідра, щоб відвезти їх на базу.

Через п'ять хвилин прийшло повідомлення, що о 16.20 ракетою РПГ збитий американський бойовий гелікоптер "Блек Хок Супер 61". Він впав у п'яти кварталах від основного театру бойових дій. Розлючений натовп сомалійців кинулася до місця падіння вертольота.

Спецназівці і група конвою, зрозумівши, що подальше зволікання ще більше погіршить їх положення, зважилися на прорив. В 16.26 весь конвой, погрузивши полонених і пораненого Блекборна, почав з боями пробиватися до місця аварії вертольота "Блек Хок Супер 61". Паралельно з цим головний штаб командування інтегрованого військового угруповання прийняв рішення вислати на допомогу екіпажу "Блек Хок Супер 61" рятувальний вертоліт.

У 16.28 рятувальники виявили борт "Блек Хок супер 61" і десантники на фалах почали спуск до нього. Наблизившись до підбитої машини, вони виявили, що пілот і обидва його помічника мертві.

Повідомлення про загибель екіпажу підбитого вертольота надійшло до наземного конвою, проте він прийняв рішення продовжувати пошуки, щоб забрати з собою тіла загиблих пілотів. Однак о 16.35 конвой збився зі шляху, зробивши неправильний поворот, і під ураганним обстрілом почав блукати вузькими вуличками Могадішо, роблячи гарячкові спроби знайти впавший вертоліт.

Через короткий час прийшов ще одне тривожне повідомлення: ракетою, випущеною РПГ, збитий другий вертоліт, що вилетів з бази для коригування виходу і вогневого прикриття конвою. Бойовий вертоліт "Блек Хок Супер 64", пілотований Майком Дюрантом (Mike Durant), впав серед міських кварталів, на південному заході від місця бойових дій. Натовпи озброєних сомалійців почали стягуватися до підбитого вертольоту.

В 16.42 на місці аварії "Блек Хок Супер 64" висадилися два снайпери з групи "Дельта", для того щоб захистити пораненого Майка Дюранта і його екіпаж від розлюченого натовпу. Сержант першого класу Ренді Шугарт (Randy Shugart) і майстер-сержант Гарі Гордон (Gary Gordon) розуміли, що йдуть на ризик. Проте вони добровільно зголосилися захистити підбитий екіпаж "Блек Хок Супер 64" і на фалах спустилися до уламків потерпілого краху вертольота.

В 16.54 конвой припинив пошуку першого підбитого вертольота "Блек Хок Супер 61". Конвой був дезорієнтований, він втратив велику частину свого особистого складу пораненими або вбитими. Решта з боєм почали прориватися до бази, щохвилини нариваючись на непрохідні вуличні завали і добре продумані засідки сомалійців і бойовиків "Аль-Каїди".

В 17.03, бажаючи врятувати залишки конвою, командування інтегрованого військовоог угруповання відправило на допомогу оточеним американським солдатам новий конвой. Він був відчутно меншочисельний за перший, оскільки складався головним чином з так званих сил швидкого реагування. Другий конвой почав пробиратися до місця падіння вертольота Майка Дюранта, але пройшовши кілька кварталів у глиб Могадішо, також потрапив в добре підготовлену засідку.

Через півгодини, в 17.34, обидва конвою взяли вимушене рішення повернутися на базу. Втрати були величезні. Рейнджери і бійці групи "Дельта", відрізані від основних сил, почали з боями пробиватися до місця аварії першого вертольота. оскільки для командування об'єднаного угруповання ця точка була єдиним точним орієнтиром в хаосі що панував в Могадішо.

Незважаючи на величезні втрати, сомалійці продовжували атакувати екіпаж Майка Дюранта і снайперів з групи "Дельта". Варто було відбити одну хвилю, як відразу накочувалася інша. Відстрілюватися від розлюченого натовпу було рівносильно стрільбі по зграї голодних щурів. О 17.40, після годинного бою кільцева оборона американців була прорвана сомалійцями. Озвіріла натовп захопив збитий вертоліт і лінчував членів екіпажу, а також снайперів Шугарта і Гордона. Радісні сомалійці протягли вулицями Могадішо розтерзані тіла американських військовослужбовців. У живих залишився лише пілот вертольота Майк Дюрант, якого "міліція Айдіда" врятувала від розлюченого натовпу і передала в якості живого трофея своєму лідерові.

Приблизно о 17.45 обидва конвої з великими втратами вирвалися з міста і повернулися на базу. У центрі столиці Сомалі, в щільному кільці оточення залишилися 99 рейнджерів. Вони прекрасно розуміли, що їм не доводиться в найближчі години розраховувати на допомогу ззовні. Незважаючи на підтримку з повітря, вони змушені були зміцнитися в одному з будинків Могадішо. Рейнджери почали просто боротися за власні життя. Один з американських військовослужбовців, капрал Сміт (Smit), отримав серйозне поранення, і в нього відкрилася сильна кровотеча. Медик, який перебував у перших рядах атакуючих, зажадав його термінової евакуації, оскільки в польових умовах не вдавалося зупинити кров. Командир штурмової групи запросив вертоліт, щоб евакуювати капрала Сміта. Ситуація погіршувалася тим, що в умовах міського бою, проти РПГ, бойові вертольоти практично беззахисні, оскільки спускаючись на гранично низьку висоту, щоб підібрати поранених або скинути боєприпаси, вони стають зручною мішенню.

В 19.08 один з бойових вертольотів прикриття, "Блек Хок Супер 6", зробив ще одну спробу наблизитися до рейнджерів. Зробивши чергове коло, він скинув рейнджерам боєприпаси, воду і медикаменти. "Блек Хок Супер 6" спробував здійснити посадку, щоб забрати з собою пораненого капрала Сміта. Однак, щойно спустившись на висоту міських дахів, він був підбитий ракетою РПГ. Незважаючи на серйозні пошкодження, йому все-таки вдається дотягнути до бази, але пораненого рейнджера підібрати так і не вдається.

В 20.27 капрал Сміт помер від втрати крові.

О 22.00 командування інтегрованого військовоог угруповання, розуміючи, що власними силами вони не мають жодного шансу врятувати оточених рейнджерів, вирішило попросити допомоги в інших підрозділів, що входять до складу UNITAF. У єдиний кулак в новому порту Могадішо зібрався новий, дуже великий конвой, до складу якого увійшли дві роти 10-ї моторизованої групи, малазійські броньовики і пакистанські танки, а також залишки рейнджерів, здатних тримати в руках зброю. Приблизно о 23.30 третій рятувальний конвой увійшов до міста.

Ніч, 4 жовтня 1993 року, Могадішо.
В 1.55 рятувальний конвой досяг центру міста. Він розділився на дві групи, одна частина конвою вийшла до рейнджерів які перебували в оточенні. Інша частина нарешті досягла місця аварії вертольота "Бек Хок Супер 64", пілотованого Майком Дюрантом. Однак вони не знайшли нікого з членів екіпажу. Оскільки не вдалося знайти тіло пілота Кліффа Волкотта (Cliff Wolcott) з вертольота "Блек Хок Супер 61", було прийнято рішення не виходити з міста. Всі сили американців кинуті на те, щоб за всяку ціну відбити тіла пілота і решти загиблих американських військовослужбовців.

Лише через півтори години, приблизно о 5.30 вдалося знайти тіло Кліффа Волкотта, і об'єднані сили третього рятувального конвою почали поступово виходити з міста. Обстріл колони не припинявся ні на секунду. Навколо панвав повний хаос, незважаючи на видимість злагодженого і методичного виведення військ. Оскільки для рейнджерів, заради яких, варто відзначити, і організовувалася третій рятувальна операція, не виявилося місця в броньовиках, їм довелося бігти поруч з колоною. У якийсь момент колона вийшла на широкі вулиці міста і, прискоривши рух, залишила біжучих рейнджерів абсолютно одних, без прикриття бронетехніки. Рейнджерам довелося під безперервним обстрілом бігти в напрямку "Пакистанського" стадіону, кінцевої точки виведення військ. В історію цей епізод операції увійшов як "миля Могадішо".

О 6.30 всі сили повернулися на "Пакистанський" стадіон.

Це був один з найважчих міських боїв, який коли-небудь доводилося відчути на собі американським військам в Сомалі. Втрати американців склали 18 осіб убитими і 73 пораненими. Сомалійці і бойовики "Аль-Каїди" втратили сотні людей. Замість стрімкої спецоперації, на яку відводилося 90 хвилин, американським військовослужбовцям довелося битися 14 годин з добре озброєними і чисельно переважаючими силами противника. Саме тоді бойовики "Аль-Каїди" вперше показали себе як жорстокі та професійні солдати. Як з'ясувала спеціальна комісія Конгресу США, створена для розслідування причин трагедії в Могадішо, американським силам спеціального призначення протистояли люди Усами Бен Ладена. Бойовикам генерала Мохаммеда Фараха Айдида була доручена другорядна функція, організація масових заворушень і завалів на шляху просування воєнізованої транспортної колони ООН.