Kocc

Що потрібно, щоб зібрати людей на гру (приклад):

- Привіт, ти знаєш, наші спільні знайомі повертаються? Ротація.
- Супер, от би зустрітись!
- Ну так давай сценарій якийсь простенький, на школу. Думаю ще народ підтягнеться.
- Точно, а ще у Ч* і С* недавно днюха була. Сам розумієш – привітати треба.
- Ну то ок, тоді пиши що на 30-те збираємо всіх бажаючих на школі.

Ранок видався похмурим і прохолодним, така вже львівська пізня осінь. Снігу не було і не передбачалось, маю теорію, що то колеги з Києва поцупили. У будь якому разі, збори не зайняли багато часу, все напоготові і під рукою: проста розгрузка, М-ка в чохлі, заряджена з вечора рація, перчі, флісова шапка, ну ще газовий похідний примус – моя "хіт-покупка 2014". Все, готовий до виходу…. Близько 9,30 зустрічаю першу групу, на вході в «Арсен», хлопці курять на холоді, всі в камуфляжі, типу маскуються ))). Вітаємось, ділимось новинами, виясняємо кого ще треба почекати, а хто змерз і пішов грітись всередину магазину... Через 10-15 хвилин всі в зборі, на 2-х авто вирушаємо на полігон.



На місці (хто не знає – будівля таки величенька, 3 поверхи з підвалом, складається із 3 корпусів, зрощених між собою коридорами) виявляється, собачий холод та протяги добряче дошкуляють. Швиденько переодягаємось, «обвішуємось» і заряджаємо механи. Для розігріву (в прямому і переносному смислі) – легенький сценарій «сходнячки» а-ля-контр-страйк. Кілька раундів і виявляється, що холод недовподоби і нашим приводам – дубіють гумки, здихають акумулятори. Ч*, як один з господарів свята, починає розпалювати вогнище (виявилось, що із собою хлопці привезли мясо).



Наступні кілька годин було потрачено на оригінальний (звичайно, нагло підглянутий у американських страйкболістів сценарій) по типу «Мафії» (ну, така карточна гра). Так ось – ведучий (у нашому варіанті Командир Ч*) відбирав з колоди карти по кількості учасників, серед яких були 2 тузи (терористи), король (детектив) і решту – карти від 6 до 10. Кожен по черзі обирав собі карту і ховав в підсумок, не показуючи іншим. Далі народ розходився по будівлі і буквально за 2-3 хв лунав свисток (дякуючи Ч*). Все починалась найважча частина – Детектив, оглядаючись на кожен шурхіт старався наблизитись до поміченого ним гравця, при тому не зводив з нього мушки, змушуючи показати карту. І тільки помічені на 6-ці чи 7-ці «бубни» чи «піки» дозволяли перевести подих і трішки розслабитись, до наступного разу.

А от терористом бути мені не сподобалось – тут або сидіти в глибокій засаді, «валячи всіх підряд», або сміливо влитись в загальний гамір бігяючих тут і там мирних, «щиро» вітаючи їх вигуками «Та мирний я, чого цілишся?» шукаючи можливості підстрелити поки ніхто на тебе не дивиться. А може це я так погано ввійшов в образ, не знаю.



Невдовзі після 16,00 почало темніти, а так як вогнище задимило частину 3-го поверху, було вирішено гру зупинити і перейти до «урочистої частини», а саме – вітання іменинників та побратимів-страйкболістів, яких доля закинула на схід держави, давши їм можливість «пограти» справжніми автоматами. Тут все просто, описувати немає потреби, скажу лише що після «прийому» тепло приємно розлилось по тілу, тепла компанія біля вогню гріла душу розповідями, і десь був той понеділок, коли знову треба прокидатись о 7 і їхати на роботу. Але поки цей день здавався якимось далеким-далеким…