Kocc

Пройшло вже 2 з половиною роки, а ті події чомусь не забуваються. Весна 2013 року, найбільший полігон в Україні, найбільша гра за мою історію. І перше самостійне "командування", про яке без сорому і не згадаєш. Власне, я ще до початку Відкриття хвилювався і переживав, так як оргами мені призначалось умовне керування (під патронатом командира сторони, звичайно), цілою ватагою дуже різних людей.

Почнемо із гостя з сонячної Молдавії Михайла. Дуже колоритний, загорілий молодий чоловік, батько двох дітей, страйкболіст зі стажем поїздок (в т.ч. закордонних), досвічений партизан. Другий - мій бойовий товариш, співкомандник і безвідмовний "прикривач спини" Бойко. Доречі, його тил попав на офіційне відео, відмітився т.с.

Коли до співпраці із цими двома персонажами я був більш-менш психологічно готовим, то решта підрозділу "Гольф 2" була для мене таємничо-хвилюючою. Команда "Кандагар" та їх лідер Амір Саїд. От кого командиром ставити - люди дорослі та досвічені, із немаленьким досвідом, восновному старші мене. А враховуючи числені дебати на форумі, я власне був готовий подати у відставку ще до особистого знайомства із ними. Гості з Харкова показали себе згуртовано, чітка субординація, "своїх не кидаємо" і т.д. Приємно вразила молоденька санітарка з "Кандагару" - як то кажуть "хрупка дєвушка" була завжди в центрі подій і кидалась на допомогу без вагань, навіть до союзників (привіт тому пораненому ЧВКашнику, якого ми з нею витягували з-під вогню німців по колючій ожині добрий десяток метрів).

Коротше, люди не підвели, підвела моя відсутність досвіду. І хоч я наполягав, щоб командування здійснював беспосередньо командир сторони "Гольф" (СОД) Чечен, мені доводилось не тільки передавати його накази, а й часто самому приймати рішення, "різкі та протирічливі", особливо на нічній фазі гри.

Ледве не забув ще одного бійця - реальний офіцер-ветеран, військовий перекладач східних мов, який в батьки мені годиться. Їз купою нагород, цікавих історій зі своєї близькосхідної військової служби, чим розважав наше товариство в хвилини перепочинку. Цій людині хочеться подякувати окремо, що маючи реальний військовий досвід, він в ігровий час жодного разу не висловив своє "фе" мені, як командиру загону, за мої непрофесійні дії.



Звичайно, було багато моментів, які запали в око і душу (нічний прохід без підсвітки в тил норманців на U2; раш військ США на хамві в бік аеропорту; стрілка з ЧВК і обмін "чумайдана" на великий пакет $$$).
Всього і не згадаєш. Але той загін і та наша гра почесно посідають в моєму рейтингу 1 місце...