На цьому місці, 29 січня 1918 року, на захист молодої Української Держави під командуванням сотника Гончаренка стало близько 400 юнаків (юнкерів) Юнацької військової школи, 120 новобранців Студентського Куреня Січових Стрільців та 80 добровольців з місцевого Вільного Козацтва. Більшовицькі окупанти у складі московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту під командуванням Муравйова переважали захисників майже в 10 разів, але протягом цілого дня українці стримували їх.
Військо виконало бойовий наказ і лише після цього, опинившись перед загрозої повного оточення постійно прибуваючими підкріпленнями червоних, організовано відступило. Під час відступу у полон потрапила одна чота Студентського куреня, що складалася з 35 осіб. 28 з них червоні, розлючені великими втратами зі свого боку, закололи багнетами. Коли студентів вбивали після жорстоких катувань, вони співали "Ще не вмерла Україна". Семеро поранених, відісланих до Харкова на поталу місцевій червоній владі, змогли втекти за допомогою вкраїнських медсестер. Загальні втрати захисників становили: близько 250 юнаків, одна чота студентів із 35 стрільців та 10 старшин. З цих трьох сотен близько 80 віддали своє життя, захищаючи свою Батьківщину, свою Землю, свої родини.
Ворога було затримано, що дало змогу виграти час на переговорах у Бресті, придушити більшовицьке повстання в Києві та вчасно евакуювати державні установи перед наступом червоних. Цю жертовну перемогу української зброї придешні покоління пам'ятатимуть вічно.
Сообщение от Gdanz
)
