попал на вот такой стих.. человек писавший его видел много и понял много как мне кажется.. думаю отличный стих
Двохсоті сраму не імуть
І не візьмуть з собою краму
У ту свою далеку путь
Де їм Петро прочинить браму
В Едем, Вальгалу, Тір-Нан-Ог -
Усім по вірі чи зневірі...
А ми, живі, неначе звірі –
Зарились в ґрунт та в небо виєм,
Бо кажуть, там траплявся Бог.
Та тільки ґрунт дає надію
– Хоч трохи захисту дає.
А небо? Небо просто є.
Там напис "кожному – своє",
Та сіра хмарна каламуть,
Байдужа до плачу та сміху.
Тваринний жах зриває стріху,
І лиш одне дарує втіху:
Двохсоті сраму не імуть.
Євген ДИКИЙ
взято тут http://dneprcity.net/blogosfera/odin-duzhe-dovgij-den-na-fronti-rosijsko-ukra%D1%97nsko%D1%97-vijni-dva-roki-tomu/
Ответить с цитированием