Коли німці у вересні 1943 року розпочали збройну акцію, спрямовану на знищення УНС, “Гайдамаки” у перший бій пішли із завзяттям та вірою в перемогу. Удари спрямовували проти відділів Чорного Лісу та Долинщини. Через агентуру німці дізналися, що десь у горах є база повстанців, але де точно – не з’ясували. 26 вересня 1943 року шестеро солдатів із Долинського татарського батальйону пішло в розвідку. Їхню присутність у терені виявили стійкові, і за наказом “Хмеля” стрілецький рій всіх шістьох захопив у полон. Негайно було розіслано стежі в силі роїв у чотирьох напрямках від місця постою куреня29. Тим часом німці, не дочекавшись розвідників, пішли під вечір із своїх баз зосередження у Долині та Калуші великими силами в гори. Можливо, вони і не виявили б так швидко місця постою куреня, якби не зрада Івана Фетича із с. Пшеничники, стрільця сотні “Сіроманці”. Він відпросився додому в зв’язку із хворобою і, якимось чином потрапивши до німців, навів їх на табір “Гайдамаків”30. О 24 годині ворог підсунувся під позиції повстанців сотні “Трембіта” і нав’язав нічний бій. У горах клекотіло аж до світанку. Вранці 27 вересня до німців прийшло підкріплення – ще один батальйон. Повстанці стійко оборонялися до 12 години і, відірвавшись від ворога, перейшли до табору “Сіроманців” на полонину Бистра під г. Сивулею31. Вже вечоріло, коли німці зайняли покинутий табір сотні “Трембіта”. Вони тут пробули до світанку 28 вересня й, задоволені своїм успіхом, поверталися на р. Ілемку для посадки на вузькоколійні вагони. Розвідка повстанців про це вчасно дізналася, а новий сотенний “Трембіти” Іван Капало – “Бродяга” (“Чорнобривий” десь загубився) із власної ініціативи організував на німців засідку32. Із опису С. Фрасуляка, видно, що “Бродяга” зробив її по-мистецькому. На десятому кілометрі р. Іломки повстанці підпалили міст. Із одного боку над шляхом нависала висока скеля, а з другого – було урвище. У такому місці німці не мали ніяких шансів оборонятися. “Коли поїзд опинився у смузі засідки, повстанці відкрили по ньому щільний вогонь та закидали ручними гранатами. Довгі черги скорострілів, вибухи гранат, оклики «Слава» мішалися з криками німців, які, їдучи на відкритих вагонах, були знаменитою ціллю. Деякі з них просто з вагонів скакали в ріку та розбивалися об каміння, а інші – поранені та вбиті – посунули поїздом на палаючий міст”.
Ворог на місці бою залишив 80 вбитих та 88 поранених33. Скільки їх залишилося лежати на відкритих платформах поїзда, ніхто не рахував. У попередніх боях німці втратили 90 вбитими та 20 пораненими34.
