Chapter 6. War Never Ends.

На базі настав спокій. Американські солдати займалися своїми справами: хтось вирішив почистити зброю, хтось переглядав кореспонденцію, нещодавно надіслану, комусь просто випала можливість подрімати декілька хвилин. Постові патрулювали периметр і вишку. На в’їзному КПП, опершись на стіну, стояв рядовий, крутячи в руках патрон від гвинтівки.

Весь офіцерський склад знаходився в невеликому приміщенні для обговорення найближчих планів. Мене всередину не пустили, не через секретність, мабуть, а через відсутність місця в маленькій і душній будці. Я і не намагався потрапити, у мене було над чим розмислювати.

Отже, все стає на свої місця – війна, присутність США, особисті інтереси верхівки американської влади щодо потенціалу європію. Абсолютно все, що відбувається на цій землі тепер для мене набуло іншого змісту, ніби в момент одкровення, відкривши очі на очевидні, але замасковані речі. Я намагаюся переосмислити цінності цього конфлікту, хто і за що воює, чиї ще інтереси вплутані сюди. Якщо Америка з її союзником Великобританією відстоюють свої чисто економічні інтереси, не потрібно сумніватися, що і по інший бік Росія і Німеччина керуються абсолютно тим же. Сільванія і Норманія для цих держав, здається, не існують взагалі…

Офіцери, що були на зібранні, повиходили на вулицю. Судячи з їхньої поведінки можна було зрозуміти, що щось має відбутися. Один з них віддав розпорядження сержанту про бойову готовність, інший – підкликав до себе зв’язкового і щось наказав, від чого той миттю побіг в пункт зв’язку.

Я підійшов до одного з них, капітана Ореста, з питанням «що планується?». Як виявилося, було отримано повідомлення розвідки про підготовку ворожими силами атаки на склади PMC. Американська сторона повинна відрізати наступ «норманських сепаратистів» і подавити атаку в секторі, що знаходиться недалеко від FOB. На південь-схід від бази є лісосмуга, через яку, на думку командування, будуть пересуватися сили противника.

Мені було дозволено слідувати за військовими і робити репортаж при умові, що я не буду «вештатися під ногами». На питання хто за мною приглядатиме, Орест відповів: «тримайтесь ближче до мене, я сам пригляну». За мить основні сили американських рейнджерів і аірборнів було зібрано і колона вирушила за межі безпечної зони.

Йти довелося недовго, щойно діставшись до лісосмуги по нам відкрили вогонь. А далі – декілька годин бою, свисту куль, вибуху гранат і постійних криків сержантів. Я, вже маючи змогу побувати двічі в бою за цей день, намагався не висовуватися і зробити якомога більше вдалих кадрів…





[ далі буде ... ]