My Way To The Takur Ghar
Почалося всьо з того шо Леон і Клайд (організатори) скинули в чат в телеграмі Task force 404
фотки полігону і почали розказувати як в них класно. Зроблено було так не навязливо,
так легко. Через якийсь час скинули фотку кабіни американського гвинтокрила Blackhawk,
шо визвало в членів чату неаби який ажіотаж.
від тоді я для себе усвідомив шо на цю гру треба буде потрапити хай там що, оскільки видно було
що люди стараютсья "ПІДНЯТИ СТАРЙКБОЛ З КОЛІН" значить треба підтримати. Мушу признатися дата в мене
зразу визвала запитання чому так рано можливо ще буде холодно але на той час була тепла зима тому вірилося
що буде тепло, після чого Леон і Клайд скинули фото де вони компанією в снігу і сказав це 13 березня
минулого року. Залишалося надіятися що таки буде тепло...
Після цього в чаті досить часто піднімалася тема 202 багато хто вирішив таки зібратися але почекати
наскільки вдалий буде проект. Організатори проявили мягкість для першого разу дозволивши мультикітову гру,
як виявилося в майбутньому ідея була прекрасна.
Оскільки в нашому чаті досить живі люди в плані ігор всі почали чекати того прекрасного дня 16 числа,
погода за 1.5 місяці показувала шо буде тепло і дощі тому всі надіялися шо буде годний, маштабний, продуманий
проект.
Одним з таких людей був Ілля і було серпом по яйцях взнати шо він не зможе приїхати, з часом,
чим ближче до дати погода показувала шо іменно на дні в котрі буде гра обіцяютсья сильні морози і дуже скртуні
погодні умови, багато хто вирішив не ризикувати здоровям, я їх прекрасно розумію, сам задумався варто чи ні.
Організатори вирішили не переносити дату я не розпитувався чому раз не переноссять значить причини є і досить
вагомі. Залишалося надіятися шо погода таки не підведе і приїхавши за 700 км від дому ми з командою не застрягнемо
на кілька днів в холодному приміщенні.
З людей з якими мали їхати двоє з різних причин не змогли потрапити на гру але нащастя були бажаючі і ми таки
зібрали повну машину і солярка вийшла по 466грн з носа, врятував нас також і прицеп який був до верху забитий годнотою,
орижкою і якісними репліками. Страшно було брати прицеп, боявся щоб місцеві не вкрали тому причіпив його на колодку - таким чином
транспорт був орагнізований.
І ось нарешті настав день коли треба було остаточно вирішити так чи ні, з моїх ні в кого не було сумнів, коли дзвонив
питався чи їдеш відповідьь була одна "вай нот" шо мене дуже радувало шо навколо мене тверді люди на яких можна
розраховувавти і горжуся тим шо можу назвати їх своїми друзями...
Двоє з пасажирів були не з Тернополя тому треба було узгодити з ними місця зустрічі, явки, паролі. Олександр (Саня)
з Львова мав добратися автобусом який мав приїати в Львів в 5:30 ми ж всі мали в Тернополі організуватися близько 8:00
але виявилося шо автобус у Львів їхав з Польщі і його затримали на 2 години про що Саня і повідомив нас в чаті який був
створений для тих хто їде разом. Відповідно час збору було змінено на 10 годину, таким чином ми вже не вспівали потрапити
на гру вчасно на 21:00 але вибору не було без Сані нікуда. Перед тим він відправив в Тернопіль більшу половину снаряги
поштою і обіцяв взяти нам труйовий звязок а саме рації PRC343 які використовувалися на наш період досить широко не тільки
КМП але і іншими арміями і підрозділами.
Коли нарешті Саня приїхав до нас у місто я вже був в дорозі щоб забрати нашого новго рекрута який буквально за один день
зібрав кіт (окрема подяка Злюку) і був готовий їхати взнавши про поїздку за пів дня до неї, що мене без умовно дуже
радувало. Поки я чекав Утера у вікні через дорогу я побачив двох котів які сиділи на підвіконні і дивилися на мене,
оскільки я кошатник, то мене такий образ досить порадував і стало якось спокійно в плані далекої і складної дороги.
Коли ми погрузили речі Утера (наш новий рекрут) в прицеп, вирушили за Олександром на автовокзал, я попросив його
вийти заздалегіть до дороги шоб мені було зручно з прицепом його підібрати, так він і зробив. При всьому ми розуміли все
треба робити як можна скоріше оскільки наша группа мала виходи в патруль на міссію зразу по прибутті на місце дислокації.
Забравши Саню ми вирушили до Богдана в якого знаходилися і речі Сані. Це був приватний сектор в селі яке було зразу
біля Тернополя. Там ми руками поносили важкі сумки і баули тому що розвернутися там не було де і погурзили все також у
прицеп. Після цього залишилося зробити останню зупинку шоб підібрати Кеша (Володимир) і це було досить весело (ні).
Ми з Богданом вже не перши йраз кудась їдемо на гру і він завжди був штурманом, і хорошим. Цього ж разу він мене запевнив
що знає де живе Кеш(і не замітив лички 2nd lieutenant на його кітелі, і компас в руках), і ми вирушили без навігації, таким чином ми пропустили потрібний поворот перший раз. Було вирішено пройтися пішки і донести в руках але тверезо оцінивши час ми вернулися в машину і поїхали, тут ми знову пропустили
потрібний нам поворт але на щастя сам Кеш помітив нас на дорозі зателефонував і зорієнтував куда нам їхати. Як можна
зрозуміти з прицепом такі маневри дуже мене вибішували але робити нічого треба то треба. Підїхавши до Кеша додому ми
побачили його стоячим на вулиці з пожитками погрузили його речі в прицеп його самого в салон і вирушили за нашим останнім
пасажиром Хамулем (Тарас) в місто Рівне яке було нам по дорозі.
Приїхавши в Рівне виявилося шо до його дому досить близько таким чином погрузка зайняла досить мало часу і ми вирушили
в довгу дорогу в Черкаси. Дорога була сповнена матюків, жартів, взаємних підколів, і метоллу таким чином дорога проходила
досить не напряжно і весело, хоча і зупинялися пару раз розімяти ноги. Сам я дуже переживав через дорогу тому що на пятницю
все мало бути супер тепло і сухо а на дні гри хуртовини і мороз, тобто зворотня дорога мала бути досить не легкою. Через
такі прогнози як виявилося і "лівнули" ше пару людей, я їх прекрансо розумію.
Нарешті ми приїхали в Київ на обїздну дорогу там зупинилися заправитися і оскільки не далеко було Метро, то Саня і Хамуль
пішли купити паливо дещо іншого характеру але яке пригодиться на випадок холодів. Після чого ми вирушили в дорогу до
місця призначення. Прибули ми туди 22:30, побачивши парковку я поставив машину і ми почали розбирати з прицепу речі,
не знаючи куди з ними іти. Кругом темрява, рятували налобні фонарики і світло з салону машини, та через якийсь час ми почули
сміх і людей які йшли з гори по дорозі, я так і не взнав хто це був. Коли ми перестрілися з ними вони сказали шо вам на
верх по дорозі 200 метрів і посміхнулися, тут я і зрозумів що завдання буде не легке. Ми вирішили зробити дві ходки за речами.
На собі я мав два чохла для приводів в одному був м240г в іншому м16а2 і м590 в руках був ящик з MRE, і ше якийсь рюкзак до якого був причеплений каремат і MSS. Першим ішов Хамуль i світив фонариком під ноги і служив мені і Кешу маяком, щоб ми розуміли в яком напрямку рухатися. Пройшовши пловину дороги я попросив
перекур тому що іти було досить важко для мене, Хамуль зупинився. В темряві я розгледів будинок і сказав "о а ми вже десь
поряд" Хамуль повернувся і також побачив будинок, на відстані 100 метрів було видно світло в дальному будинку і протоптана
доріжка вказувала на те що на туди. Зайшовши в середину ми побачили когось (не видно хто бо його фонарик світив мені в очі)
і він сказав вам туда прямо в самий кінець, де ми і скинули речі.
Перед тим в чат присвячений грі прибулі скидали фото дороги, казарми і тд щоб ті хто їдуть приблизно орієнтувалися шо
де і як. Привітавшись з тими хто вже був на місці ми вирушили за рештою речей, і мушу сказати дорога низ була лише чуть
легша оскільки було досить слизько. Сама ж дорога на верх представляла з себе глибоку колію з напівзамерзлими слідами від
ніг притрушеними легким снігом і коли ти ставав на це воно перетворювалося в кашу після чого ноги миттю ставали мокрі.
Тим не менш ми донесли всі речі, і я закрив машину впевнешись в цьому 3 рази пішли в казарму, цього разу компанію в підйомі
мені склав Саня. Я вирішив що самим оптимальним способом буде не тягнути на верх всю снарягу в баулі а одягнутися в неї
і я виявився правий, це справід було легше таким чином в руках в мене був лише ящик з 50ю гранатами і М249 Саші, сам же Саня ніс еліску лардж і ще
сумки в руках і на спині був також баул з колонкою на акумуляторі яка грала метал всю дорогу. Зайшовши в казарму ми скинули
речі і почали зі всіма вітатися і думати куда скласти речі і де будемо спати.
В приміщенні на другому поверсі де ми і були було задіяно 2 кімнати і великий зал. Перша кімната це був HQ.
Обраян, Волков і ще один не знайомий мені страйкболіст поралися з встановленням буржуйки(цей момент є на відео в фб в мене на стіні). Друга кімната це була казарма груп Альфа і Чарлі. ми Браво, також там мали бути але вирішили залишитися в великому залі з рештою Браво бо в нас було досить багато речей і плюс я
боявся шо храпом буду будити людей як це робив в свій час на грі року в палатці. Моя команда почала розпаковуватися і
і готуватися до виходу. Чарлі вже була в "полі" і виконувала місії. Альфа була в резерві. Через якийсь час прийшов хтось
з командування і повідомив шо вихід наш скасовано і ми можемо розслабитися і лягати відпочивати з дороги. Звісно всі
вирішили погомоніти про наболіле і різні теми. Сам я прийшов до секретної людини яка мені підігнала АТ4, я розплатився і пішов випендруватися перед друзями. Було досить приємно чути яка ахуєнна штука і що я щасливий власник такої унікальної а також і важкої штуки. Потім поставив гарнатомет і
почав документувати все що було навколо на відеокамеру і фотографувати, оскільки оствілення було досить погане то і
докумнетацію довелося припинити бо і фото і відео виходили не якісні.
Після чого ми всі поскидали кіти і розбрелися хто куда по базі. Я впереше пілся отримання розпакував МСС і оцінив
наскільки це класна штука. Я був сильно втомлений через те шо був за рулем 700км зразу занурився в мішок
і ліг спати так само зробили і решта команди. Перед сном мене попередив Німой шо нас піднімуть о 6:00 шоб бути готовим
до виходу.
Ніч пройшла досить спокійно, єдине що торбувало це був холод який зїдав лице, тому доводилося голову ховати повністтю.
Прокинувшись з ранку я першим ділом впевнився шо все навколо не сон і я не вдома під ковдрою. Нічого не снилося, просто
хороший, здоровий сон. Наскільки памятаю мене розбудив Німой, наш соком з Києва. Всі помаленько повставали, одягнулися
і виявилося шо вихід відкладається через не зрозумілих мені причинах, чи то дощ пішов, чи просто якась не стиковка в штабі так
і не знав. Це нам дало час шоб Саня роздав всім Марконі і ми розібралися з звязком, нажаль нові батарейки
на холоді довго не прожили.
Вихід відклався ще на якийсь час, вже не памятаю навіть о котрій ми вийшли, памятаю тільки що прийшли з штабу
Обраян і ми вирушили на вулицю. На вулиці я взнав що з нами будуть йти марсоки. Вислухали завдання, попробували як
працює звязок і вирушили на пошуки злощасного гвинтокрила. Старишм групи було призначено Німоя, кремезного, могутнього
хлопаки він і получив карту. З початку він не мав йти так як його М16 була не справна, але шоб йому не було скучно я
виділив йому свій М590. Прямо при виході з табору ми зустріли малу собаку яка жила в охоронця, який там жив, сам же
охоронець заготовлював дрова для себе щоб не замерзнути. Я привітався з ним "Боже помагай" і приємно було почути від нього
відповідь яку я чув лише в наших краях, а саме "казали Боги шоб ви нам помогли" після чого ми обоє посміялися,
я пішов далі а він проводжав нашу колону поглядом і легенько усміхався.
Дойшовши до розвилки Німой зупинився глянув на карту і показав напрямок на якому не було протоптаної дороги, один з
Марсоків сказав "мож підемо там де дорога протоптана" але ніхто нічого не сказав і ми вирушили в дорогу, я першим
і визвався йти але через якийсь час мене обігнав Саня і Утер за ним вже я і йшов до повороту на право. Навколо куда нам
треба було іти було засніжено і були круті схили, між схилами були дороги але не протоптані, Сама дорога представляла з
себе сніжну кашу яка була притрушена снігом а під ним на дні була вода, в деяких місцях була просто вода. Коли ми
до потрібного квадрату перед нами величаво стояв досить високий і крутий схил. Я запропонував вийти на верх шоб з верху
можна було проконтролювати територію зі мною виявив бажання піти Саня. Группа також розділилась, щоб по низу обійти схил
з двох сторін. Барво 1.1 (КМП) пішли правим флангом браво 2 пішли з ліва. Ми з Саньком вилізли на половину схилу, слідів
людей не було, з часом Саня знайшов Льожку (місце де спить звір в лісі) а я сліди і какахи оленя про що ми доклали группі.
В низу був поганий звязок з штабом тому Саня звязався з ними сам оскільки ми були досить високо. Якимось чином Німой таки
звязався з штабом і там йому сказали шо наша міссія міняється і ми маємо вирушати в інший квадрат який був в протилежному
боці від нашої позиції. Ми вирішили повернутися через табір шоб поповнити запаси батарейок тому що звязок почав підводити
через морозну погоду. Наскільки я зрозумів Німой почув шо може захворіти оскільки ноги мокрі і холодні а змінки нема
вирішив піти в санчасть (буржуйка в штабі) і там підлікуватися. Таким чином Саню підвищили, він став нашим новим головним
группи, йому Німой і віддав карту. Я провів Німоя в лазарет сам забрав батарейки і приєднався до группи.
Саня зпланував маршрут і ми вирушили. Цього разу ми вже йшли по протоптаній дорозі яку заздалегіть провели організатори.
Досить швидко ми піднімалися в гору зупиняючись час від часу шоб не збитися з маршруту. Саня йшов першим потім Утер потім я,
після мене йшов Богдан і Кеш, замикали колону 4 Марсоків. Дорога перетворювалася у все глибшу сніжну кучугуру. Дійшовши до
певної точки на дорозі Саня показав напрямок і ми звернули з дороги прочесувати квадрати на карті. В лісі ми почали вже
підніматися на гору шоб оцінити приблизний маршрут. Там ми розібрались з напрямками, вибрали орієнтири і спустилися вниз. Я
відійшов лівішим флангом шоб обхватити чуть більше територію і в разі чого прикрити группу. В то місце де я пішов сніг був
вище колін мяко кажучи йти було досить важко і тут я побачив шо до мене біжить по тому снігу Утер і тут я зррозумів шо
звязок мій вже здох повністтю. Він передав мені шоб я вертався до группи так ми і зробили. І знову перед нами був новий
схил, ми перед ним постояли зорієнтувалися, приємно було бачити як группа грамотно займала позиції і підтримує звязок.
Ми почали підніматися на схил і коли я вже був на половині дороги я почув тих хто був вжена горі, вони сказали шо побачили
контакт. Ми вирішили переслідувати ворога. тихенько помаленько спустиися в низ але таліб зник
з поля зору,ми почали переслідування. Дійшовши по дорозі до дамби (насип між схилами по якому можна пройти) Саня показав
группі лівий схил і відправив туда Марсоків, наших КМП відправив перевірити правий схил. Ми з Саньком лишилися
стояти для прикриття і як QRF шоб якшо визве одна з сторін оперативно висунутися для підсилення. Через хвилин 10-15
повернулися КМП не знайшовши ніяких слідів оскільки квадрати всі були прочеані і у всіх вже замерзли ноги було вирішено
повертатися на базу для перегрупування доукомплетації і просушки. Марсоки вийшли на звязок і повідомили про сліди які
варто перевірити, ми в свою чергу зайняли позиції на перехрестті і чекали поки вони повернутться. Поки чекали то славно
поговорили на приклад того шо кіти в нас явно не попогоді і шо гортекс так само промок як і мої диряві 550ті.
Тут ми побачили шо повертаються наші специ (спецпризначенці) і як тільки вони дійшли до дамби Богдан помітив
рух вище по дорозі, після нього помітив Утер а потім і я, ми зрозуміли що наближається таліб і вирішили його обійти через
сусідній правий від дороги схил. Саня поліз перший Кеш другий я за ними. За першим разом я впав і сповз лицем до снігу
на дорогу і почав дряпатися на гору в іншому місці. Богдан і Утер залишилися в низу біля дороги. Після цього я втратив
зоровий контакт з ними. Через секунд 20 я почув шо Саню підранили він кричав в рацію "медик" я почув крики духів (так
називали повстанців радянські солдати в афганістані) і побачив як вище мене метрів 20 по схилу відступає Кеш і за його
пятками падали кулі він зайняв позицію шоб прикрити мій відхід але я получив кулю в око від снайпера повстнаців. Як
виявилося нижче мене лежали двоє з Марсоків які я неавіть не бачив як піднялися. Зверху зі схилу наступало близько 2-3
талібів з криками алаху акбар і з командами куда йти Кастету, кулеметнику і куда стріляти з підствольного гранатомету
я зрозумів шо ми попали на велику группу талібів до такого контакту ми не готові. Марсока знизу також підранили а в мене
прилетіло після поранення шарів десь 100 боялися підійти, всетаки бачуть шо КМП. Ранений Марсок справжній герой намагвся
мене перевязати я казав шо в мене нема шансу і шоб він відступав як тільки я то сказав він і получив остаточне попадання.
після цього для мене все закінчилося. Я бачив як біля мене пробіг командир Талібів. Вони були дуже блискавичні ми не
змогли тверезо оцінити кількість і сили ворога за що і поплатилися розгромом группи. Пілся закінчення бою я взнав деталі
від своїх загиблих побратимів. Марсок який біля мене лежав як виявилося також був не сам, його напарник прикинувся мертвим
і талібан пройшов повз нього і не перевірили в якому він стані. Він вирішив не стірляти шоб не було срачів після гри.
Ми побачили шо колона Талібан пішла далі і ми могли вирушати на мертвяк ми почали спускатися з Марсоками зі схилу, хлопці
зпустилися нормально я ж підвернув ногу ліг на спину і зїхав, нащася без наслідків. Після мене це повторив один з Марсоків
і зняв це на відео. Вже в низу я побачив шо вся моя группа також загинула. Як виявилося Богдан підстрелив 3ох талібів
і Утер ще одного. решта всі по нулях. Саня витягнув карту і ми вирушили на базу вже як мертві.
На наше щастя Саня добре вмів читати карти плюс були гпс в Марсоків і ми через ліса і сніги знайшли дорогу додому. За
100-200 метрів я побачив одну ідеально рівну лінію яка пересікала горизонтально всі дерева і я вскрикнув "нарешті база
близько" ззаді мене Кеш опустив на землю сказавши що це міраж, але виявилося шо я був правий. Дорога була на базу була
дуже важка оскільки ми пішли через дуже засніжену місцевість. Вийшовши на територію бази я вже радів шо скоро зможу зігріти
ноги і всі наші трохи відпочинуть від біготні по висотках. Поки читаєш не розумієш наскільки це не просто такі речі треба
попробувати, як то кажуть "сам був не шкодую але нікому б не радив" так можна описати ходьбу по тій місцевості.
Нарешті ми зайшли на базу і я зразу сказав шоб всі не роздягалися а зразу стали для фото шоб залишити на память собі
момент коли всі разом повернулися. Ми почали фотографуватися і прибіг хлопака зі штабу Пілігрім (справжнього імені не знаю)
дуже хороший хлопака розказав багато про звязок яким ми користувалися на грі, так вот він також вирішивна сфотографувати,
з того шо він говрив і як нас виставити хотів я зрозумів шо він має поняття як робити фотографії. Я був дуже радий цьому
бо в мене не було ні сил ні цілих акумуляторів на апаратурі шоб зробити фото. Він же нас сфотонрафував і перед виходом,
надіюся він скине нам їх. Після цього группа розбрелася по базі кому куда треба. я зняв взуття мокре викрутив шкарпетки
і накрився одіялом з альпаки і зверху накрився МСС. Тут зайшов Обраян буквально через 5 хв як я ліг і запитав скільки вам
треба часу на збори бо треба підтримати группу Альфа я сказав хвилин 5 і зразу почав одягатися, Богдан попросив 15 хв бо
ше мав якусь справу. як тільки я переодягнувся і взувся прийшов знову Обраян і сказав шо міссія відміняється і можна
відпочивати. Ми знову розділися і полягали відпочивати. Я лежав і довго думав чому вихід склався так а не інакше. Чому Саня
впав в яму з водою і йошов з мокрими ногами далі. Було приємно думати шо ми змогли виконати міссію від і до і навтіь трохи
талібів набила наша группа як виявилося пізгніше більшість нікого не підстрелила або натвіь і не бачила талібів. Прийшов
Обраян і приніс нам Радяньский тринажер для боротьби з плоскими стопами наші заюзали (використали) його як бігову доріжку
Обраян пожартував шо це подарунок від флоту для корпусу засміявся і пішов в штаб. Поливна нашої группи пішла до буржуйки
сушити одяг і взуття я ж думав шо на мені висохне. Через якись час я відчув шо ноги не відігріваються взагалі. Прийшов Саня
і сказав ходи в штаб підсушимо тебе я не хотів нікому мішати але ноги шкода було обморозити то я здався і пішов.
В штабі було досить тепло там це було необхідно бо одне діло ходити а друге діло сидіти і мерзнути плюс в штабі повно
електорніки яка не любить холод і вологість. Час від часу я ходив з камерою і фотоапаратом шоб задокументувати всьо шо
відбувалося але був натсільки замерзлий і голодний шо хотілося преше загрітися наїстися а вже потім фотки. Пілся того як
зігрівся пішов зїсти МРЕ яке Саня мені дав в плату за дорогу. Поки їв думав якже класно і атмосферно на нашому фобі. Як
тільки я поїв і вже хотів фоткати почув інформацію шо гру скоротили до 22:00 шо мене трохи здивувало з початку але подившись
у вікно я зрозумів чому так. Народ почав лівати (їхати з гри) і тоді я почув слух шо міссію взагалі зкоротять до 18:00
можливо до 19:00, пілся цього ше трохи людей зрозуміли шо їм таке не підходить і вони поїали.
Близько 16:00 прийшов Саня і сказав збирайтеся помаленько будемо чекати наказу шоб вирушати в дргуий вихід. Почекали
поки відваляться слабкі щоб не зайфейлити (провалити) міссію. Прийшов Саня і сказав збираємося і на вихід. В нашій группі
вже не хватало Німоя і двох Маосків які поїхали пілся першого виходу. Сані дали вводні і він нас повів. Ближче вечора
влупив не слабий мороз йти стало легше і сухіше шатни не намокали а замерзли чуть нижче коліна. Я вирішив не ризикувати
унікальним гірбоксом в моєму м240г (середній кулемет) і взяв м590 але шоб життя медом не було загрузив свій моллє 2
(середній військовий рюкзак) купу всякого важкого стафу (речей) і він почав важити десь до 15кг. Буквальнго вийшовши
за стіни табору ми побачили группу мертвих талібів які побчаивши не адекватних з КМП почали кричати "не стріляйти ми
мертві" ми так і зробили хоча знаючи хитрощі духів я в руках тримав гранату шоб у випадку конфлікту вирішити все в один
момент. Таліби розвернулися і пішли по дорозі на свою базу чи мертвяк так і не зроузміли. Ми обережно вирушили далі і за
гори вийшли наша группа Альфа накскільки я зрозумів чи Чарлі всі були в деякі з них були мертві. По рації нам повідомили
шо ці 5 талібів яких ми бачили це всі таліби які ше грали. Ми паралельно з ними йшли штурмувати їх базу. НАгнали ми їх на
одній з оріг де вони відпочивали пройшовши пі дороги до своєї бази. Та штаб нам сказав окопатися і чекати годину часу шоб
перекрити дорогу для виходу талібану. Після не довгих преговорів Евгена (один з маросків) з штабом нам дали другу вказівку
а саме вирушити в обхід відомих доріг зайти в фланг бази талбіан. Нащастя Саня шарив (вмів корситуватися) карту і ми
помаленько протоптували нову дорогу через важко прохідну місцевіть. Чесно мушу сказати в гурппі не всі розділяли завзяття
Санька але як начальство сказало так і робили шо мене особисто дуже радувало оскільки таким чином ти проникаєшся повністтю
атмосферою засніженого Афганістану 2002 року. Вже пілся вирушення в дорогу почало скоро змеркатися а я як геніальний Морський
піхотинець взяв темну лінзу шоб було ше хардкорніше. Саня сам йшов перший і прокладав дорогу всі решта за ним я йшов 5 тим
переді мною був Кеш і Утер, поітм Богдан який Всю дорогу падав з 249тим і жалівся на всьо на світі. Марсоки замикали колону.
я постійно страхувався шоб когось не загубити. Допомагали Cat eyes (резинка на касці з 2ма світло відбивними панелями 1см
/3см які світяться в ночі і виглядають як котячі очі) таким чином я бачив скільки людей попереду і всі в зборі, ніхто нікуда
не пропав. З початку ми йшли просто по засніженому лісі потім Саня завів нас в хащі які були дость важкі для персування з
стволами (Жарт про члени) але ніхто не здавався. Ми перейшли один канал який розділяв ліс і пішли дальше знов упо лісі.
Знову почалися хащі цього разу вже на рівнині. І тут вже темнота почалася прям вирви око. але було чітко видно перед нами
білу стіну. це був підйом на гору за якою було чути вибухи ми вирішили прислухатися з якої сторони то чути шоб не вийти
прямо на ворога. Саня знайшов чиїсь сліди які ми і використали як орієнтир куда рухатися. Коли вже було супер темно то Саня
блимав фонариком шоб зрозуміти куда ведуть сліди. Ми прейшли канальчик перед тим підйомом і вирушили підніматися на неї.
Кут підйому був десь 45 градусів якшоне більший плюс сніг і були старі сліди які через мороз перетворилися на лід. Богдан
продовжував падати і в один момент він вже почав сильно нервуватвися, ми з Утером його підтримали і він заразився запалом
і таки знайшов в собі сили шоб заспокоїтися і продовжувати рух на вершину. Як тільки ми вилізли на гору в метрах 300 було
видно світло. Як ми зроуміли це була база Талібан яку ми маємо штурманути. проблема була в тому шо був знову різкий спуск,
і потім знову підйом, шутрм в мтких умовах був приречений на провал. Саня і Кеш пішли вищен ароздвіку шоб зрозуміти куда
можна обійти. Мароски ж тим часом звязалися з штабом, шо було не просто так як звязку майже не було. Там на тій вершині
я і почув класичний конфлікт штабу десь далеко і людей на місці і які не можуть зрозуміти один одного. Утер вирішив
втрутитися в розмову шоб заспокоїти. Штаб дав точні координати бази талібів, Саня якраз тим часм вернувся з дозору разом
з Кешом. і ми вирішили пдінятися на вершину яка була ще вище ніж та вершина на якій ми стояли.
Тут і почалася дорога на Такур Гар я потім виявилося. досить стрімко і слизько але з помаленько ми всі вибралися на
гору і на горі ми побачили круглий форт см50 від землі діаметром 3м зліплений з снігу. там вирішили перекрити 30секунд
може хвилину. І тут я оглянувся і побчаив ту красу яку запамятаю на все життя. з ліва від мене в кілометрах так 20-30 було
видно місто а з права сяйво від ще якогось міста тільки сяйво. не встиг я насолодитися моментом як Саня вирушив в дорогу
шоб штурманути базу. Гора всіх надихнула і ми вже мріяли як будемо зараз карати талібів за всі їх злодіяння.
Спустившись в низ ми не знайшли ніяких слідів і Саня нас повів по карті далі на пряму. Пройшовши метрів 500 ми почули
по рації шо ми не вспіли 150 метрів до штурму бази час закінчився і міссія була провалена. Не буду брехати я трохи був
розчарований шо стільки було потрачено сил і терпіння і все закінчилося отак без славно. Всі в группі поодягали налобні
фонарики і почали шукати дорогу до бази. Через якийсь час ми поачили Талібів які поверталися з своєї бази до місця їх штабу.
Оскільки вони йшли по дорозі ми вирішили піти з ними, прориваючися через глибокі сніги ми всі разом вийшли на дорогу по
якій було йти набагто легше ніж там де ми лазили. Шоб для себе якось запамятати кінець гри я кинув гранату в бік, за мною
це повторила і моя команда і ми раді хорошому закінченню гри пішли на базу. По дорозі майже нічого не говорили просто час
від часу дивлися чи нікого не загубили. В думках я все розмірковував наскільки все таки важка робота війсковго який не може
так як я сказати всьо більше не хочу і піти додому, хоча в умовах темноти, не знання території і темних лінзах я б не міг
сам піти додому коли захочу шо добре било морально.
Випробовування з Такур Гар було важко не тілки фізично шо можна було витримати але і морально, коли ти хочеш шоб
тебе просто хтось забрав звідти, зігрів, нагодував і все закінчилося само собою. Від Богдана я навіть чув слова "Вбийте
мене" Ти розумієш шо не можна підводити людей з команди, ти не можеш сказати штабу мені все рівно я йду спати. Я дуже радий
шо вся моя команда залишилася до кінця і витримала всі випробовувавння як фізичні так і моральні. Звісно були і важчі
пригоди в житті не раз ходив більші відстані і по грішій місцевості зимою в снігу але іменно командою в темноті ні разу.
З одніє сторони погода підкачала в плані того шо багато не приїхали але з іншого боку вона дала відчути хочаб один
відсоток від того шо преживає військовий.
"Сам був не шкодую, але нікому б не радив"
Автор Мазур Микола USMC 3/1
Ответить с цитированием